У столиці 23 грудня за адресами: Андріївський Узвіз 22 і 13А відкрито дві пам’ятні дошки всесвітньовідомому українському культурному діячеві, диригенту, композитору, етнографу, культурному амбасадору України, творцю Республіканської Капели УНР – Олександру Антоновичу Кошицю.

Автори – скульптори Олександр Михайлицький та Олексій Пергаменщик.

КО́ШИЦЬ Олександр Антонович (12(24). 09. 1875, с. Ромашки Канів. пов. Київ. губ., нині Миронів. р-ну Київ. обл. – 21. 09. 1944, м. Вінніпеґ, провінція Манітоба, Канада) – хоровий диригент, композитор, етнограф, педагог, музично-громадський діяч. Чоловік Т. Кошиць, двоюрід. брат П. Кошиця. З родини священиків. Почесний доктор філософії УВУ у Празі (1937). Закінчив Богуславське духовне училище (нині Київ. обл., 1890), духовну семінарію (1896) та академію зі ступенем кандидата богослов’я (1901), навчався у Муз. школі М. Лисенка (Київ, 1910; класі теорії музики та композиції Г. Любомирського). 1912–16 – хормейстер Театру М. Садовського, 1916 – капельмейстер опери, водночас 1913–19 – керівник хорового класу Консерваторії (усі – Київ). Семінаристом Кошиць почав збирати пісні у с. Тарасівка (нині Звенигород. р-ну Черкас. обл.).

Його багатоголосі записи (1894–96) схвалив М. Лисенко й опрацював для хору декілька мелодій. Як фахового етнолога О. Кошиця було запрошено записати фольклор військових станиць Кубані. Упродовж 3-х літніх експедицій (1903–05) у 13-ти станицях Кошиць зібрав близько тисячі пісень (переважно історичних та військових). Збереглося декілька сотень рідкісних пісень у записах Кошиця.

За розшифровки 500 зразків, представлених на Кубанській крайовій виставці 1910, нагороджений золотою медаллю. Талант Кошиця-хормейстера привернув увагу київ. музикантів, коли він очолював хор Київської духовної академії (1898–1901). Стрімке піднесення артистичності співу, фаховий вишкіл малих півчих, з-поміж яких були солісти з феноменальними голосами, а особливо художня довершеність виконання, принесли славу колективові й диригенту.

Надзвичайний успіх хору дав змогу Кошицю збагатити репертуар духовної музики 18–19 ст. творами улюбленого ним А. Веделя, до того часу заборонених Священним Синодом. Досконале виконання найкращих духовних композицій минулих століть (Д. Бортнянського, М. Березовського, А. Веделя, П. Турчанінова, А. Рачинського), пов’язаних із давніми українськими інтонаційними джерелами, мало важливе значення не лише для підвищення музичної культури тогочасного суспільства, а й для мистецької самоідентифікації майбутніх творців національної духовної музики.

Особливе значення для вдосконалення хормейстерського почерку Кошиця мала праця зі Студентським хором Київського університету. Високі інтелектуальні запити студентів і прекрасні голоси дали можливість Кошицю виконувати музику будь-якої складності. Крім вивчення класичних зразків світової літератури, йому пощастило зацікавити студентів ідеєю підтримки національного мистецтва.

Помітним явищем у концертах об’єднаних хорів студентів Університету й Вищих жіночих курсів (1913) стали програми: «Колядки й щедрівки» (від 1913), «Канти і псальми» (від 1915), «Веснянки» (від 1916), блискуче поставлені з елементами обрядової театралізації. Це стимулювало молодих українських композиторів до аранжування фольклору.

Концерти хорів Кошиця мали величезний успіх не лише в Україні, а й на гастролях у Москві, Воронежі, Кишиневі тощо. Від 1919 – керівник Української республіканської капели (згодом Укр. нац. хор) у Києві.

Потреба прорвати російську інформаційну блокаду, гідно представити український народ з його етнічними особливостями, історією, духовною культурою стимулювала уряд УНР відрядити Українську республіканську капелу під керівництвом Кошиця до країн Європи. Попри всі труднощі й перешкоди, підготовлена Кошицем за 2 місяці концертна програма виявилася максимально репрезентативною й художньо довершеною. Успіх Празької прем’єри (11 травня 1919) і найвищі оцінки чеської музичної критики стали своєрідним прологом до тріумфальних концертних виступів у країнах Європи: Австрії, Швейцарії, Франції (усі – 1919), Бельгії, Нідерландах, Великій Британії (усі – 1920), Німеччині, Польщі, Франції, Іспанії (усі – 1921), згодом – у Північній Америці, Бразилії, Канаді, Мексиці, Уруґваї, Арґентині, на Кубі (усі – 1922–26).

Перебуваючи в Італії, 1927 Кошиць підняв клопотання про повернення в Україну, однак йому було відмовлено. Згодом виїхав до Нью-Йорка. Виступав із концертами збірних українських хорів на важливих громадянських акціях – День України на фольк-фестивалі (1934), Шевченківське свято (1935), Світова виставка (1939), 1-й Конгрес українців Америки (1940; усі – Нью-Йорк), концерт на честь 100-річчя М. Лисенка (Вінніпеґ, 1942–43).

У 1938 хор під керівництвом Кошиця брав участь в озвученні фільму «Маруся» (за п’єсою «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», реж. Л. Булгаков). Від 1941 вів клас хорового диригування і читав лекції з теорії та історії музики на літніх диригентсько-вчительських курсах при Осередку культури й освіти у Вінніпезі.

У сфері композиції Кошиць надавав перевагу хоровим творам, зокрема аранжуванням народних пісень, де ретельно підкреслював самодостатню природу фольклорного зразка. Згодом захопився пошуком мистецького розвитку музичного сенсу народної пісні, поглибленим розкриттям образності чи колізій. Так було створ. десятки досконалих аранжувань пісень різних жанрів: колядок («Була вдовойка», «Три товариші»), кантів («Ангелу-хранителю»), веснянок («Царівна»), героїчної епіки («Пісня про Байду»), лірики («Ой ходить сон», «Тихо, тихо Дунай воду несе»), характеристичних сценок («Вийди, Грицю, на вулицю», «Ой піду»), ліричних замальовок («На вулиці скрипка грає»), жартівливих пісень («Кулик чайку любив», «Щигликове весілля»).

Інша сфера творчості Кошиця – духовна канонічна музика. Крім деяких начерків, записаних у Києві, основний її масив створено за кордоном: 5 літургій (1922, 1930, 1935 (2-а ред. – 1950), 1936, 1938), цикл Богородичних догматів, багато окремих композицій (бл. 100 назв). Літургії Кошиця написано переважно для мішаного хору (крім останньої, триголосої для чоловічого складу). Канонічна музика Кошиця заснована на традиційних наспівах різних регіонів України, опрацьованих із глибоким осягненням принципів давньої монодії. Окремі композиції були виконані у Вінніпезькому православному храмі, від кін. 1980-х рр. – у відправах і концертах в Україні.

Автор «Спогадів» (у 2-х ч., Вінніпеґ, 1947–48; К., 1995), щоденника «3 піснею через світ» (Вінніпеґ, 1952–74; К., 1998).

Джерело https://esu.com.ua/search_articles.php?id=1728