Templates by BIGtheme NET
скачанные файлы

ПОЛІТИКА, ЛЮДИ, КОРУПЦІЯ…

Основна проблема української політики – це не корупція, а олігархи, які прийшли до влади з величезним фінансовим багажем та український народ, який обирає Президента, депутатів Верховної Ради і представників органів місцевого самоврядування за принципом: яскрава обгортка – краща за те, що в ній. У цивілізованому світі, як правило, новообрана влада не наступає на старі граблі і, апріорі, не є гіршою за попередню. В Україні – навпаки.  Причин багато – це і не виконані обіцянки та нахабна брехня, кочування з одного політтабору в інший, задля збереження статків та впливів, реформа не системи управління, фінансування, лобіювання, контролю, а заміна людей (чужих на своїх), цікавих випадків багато. Якщо ми візьмемо для прикладу корупцію, то народжуємо її ми самі, а ліки прості – не несіть і не будуть брати.

Давайте поглянемо на державних лідерів. Будь-яка людина, коли приходить до влади (чи просто керівництва) декларує свої наміри на найближчий час. За цей період голова держави або парламентська коаліція зобов’язуються виконати свої предвибочі обіцянки. А що ми бачимо насправді. Президент приходить зі своєю командою, Премьєр-Міністр зі своєю, ще кілька владних мужів від інших центрів впливу. І починається веселий хоровод під назвою «ДАВАЙТЕ ДОМОВЛЯТИСЯ». І починають, незважаючи на любов чи не любов один до одного, бо на кону – хто кому: більше чи менше,  головне щоб собі, а не людям, для них потім, те, що залишиться. Проста схема: квот, поділу бюджету та сфер впливів, що  її так  облюбували чинуші за часів Януковича.

Народ починає волати і кричати допоможіть, за нас забули і таке інше. Я та наша команда однодумців розуміємо однозначно: найголовніша проблема – це низька соціальна відповідальність  українського народу. Хто у нас йде голосувати: пенсіонери і студенти, а найбільш прогресивна частина населення, люди середнього віку не хочуть йти на вибори («вибори – це обов’язково вихідний», «від нас нічого не залежить», «нічого не зміниться»), тому як результат ми отримуємо комуністів і олігархів чи їх лобістів при владі. Так комуністів, я не обмовився. Тому що всі ці клоновані партструктури, це  прокомуністі утворення, які давно віджили себе як в Україні так і у світі загалом. Однак на сьогоднішній день вони намагаються під новими гаслами, але зі старими обіцянками пролізти у владу.

Показовий приклад із життя. Депутат п’яти скликань, їдемо до цієї людини у виборчий округ, і що ми бачимо: повний інфраструктурний колапс, з дев’яностих років в окрузі нічого не робилось і не робиться, перспектив на краще немає, але люди йдуть на вибори і обирають його знову своїм парламентарем. Чому? А тому, що у нього в цьому регіоні є завод і він перед виборами заплатив всім по 200 гривень. І знову ми повертаємося до проблеми соціальної відповідальності. Чи все-таки безвідповідальності?

Вважаю, що всі прогресивні інститути громадянського суспільства, які є в Україні, повинні основним завданням своєї діяльності зробити саме виховання соціальної відповідальності у громадян. Поряд з цим на плечі громадських організацій мав би лягти контроль за діяльністю владних інститутів. А ми, як громадські діячі, повинні працювати з населенням, роз’яснюючи йому наполегливо і монотонно, що соціальна активність і соціальна відповідальність, це, в першу чергу, перспектива для майбутніх поколінь.

Не потрібно боротися з Президентом чи Прем’єр-міністром. Вони вже прийшли. Вони виконують покладені на них законом  обов’язки, вони є легітимна влада. Однак для їх ефективної роботи ми, як представники громадського сектору, повинні вказувати їм як на помилки так і на досягнення, маємо контролювати та стимулювати. А якщо не справляються чи, не приведи Боже, вчиняють посадові злочини, то виключно в правовому полі змусити їх дати відповіді перед Законом, Богом та людьми.  Будьмо відповідальними всі разом.

СЛАВА УКРАЇНІ – ГЕРОЯМ СЛАВА!!!

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: 
Translate »