Templates by BIGtheme NET
NKL_4339-620x330

Я не дозволю, щоб спадщину моїх запорізьких предків топтав чобіт російського окупанта

Неоголошена війна з боку нашого північно-східного сусіда запалила мільйони сердець українських патріотів, адже ми споконвіку були не завойовниками, а захисниками. Одним з відкриттів минулого року став підйом волонтерського руху та створення сотень соціальних проектів, спрямованих на допомогу країні. Волонтери фактично на голому ентузіазмі озброїли тисячі українських військових, нагодували і розселили безліч переселенців. Вони й зараз допомагають країні переживати важкі часи. З одним з таких людей – громадським діячем, керівником громадської спілки «Слава Україні!» Андрієм Верлатим – наша розмова.
– Андрію Михайловичу, яка мета створення цієї громадської організації?
– Цей рух виник не спонтанно. Чесні, волелюбні люди з почуттям власної гідності вирішили згуртуватися у цю структуру, аби ми могли спокійно жити і ростити своїх дітей. Окрім нас самих, нас ніхто не захистить. Ми – нація, яка готова за свою волю стояти до перемоги.
– Чи є правдою, що ви родовий запорізький козак?
– Так, я родом із Запоріжжя, всі в нашому роду, від діда-прадіда – козаки. У Запоріжжі в мене є будинок, який дістався у спадок від дідуся. Коли прийшов час його ремонтувати, я запросив краєзнавців, коли відкопав первинний фундамент будинку, який знаходився на глибині понад 1,5 метри. Вони сказали, що будинок має вигляд понад 200 років. І я не хочу, щоб спадщину моїх предків топтав чобіт російського окупанта. Після захоплення Криму я зрозумів, що треба щось робити. Почав допомагати вивозити з Криму сім’ї військових, татарське населення на Західну Україну. Все це ми робили за власні кошти. Потім все стало відбуватися набагато серйозніше. Російські війська підійшли впритул до наших кордонів, на Донбасі почалася війна. На мою родину (у мене троє дітей) було скоєно замах. Я на той час був у Маріуполі. Друзі врятували моїх близьких, вивезли їх на Західну Україну.
– Ви воювали в АТО?
– Я був на передовій. Так склалось, що брав участь в бойових діях проти сепаратистів. І тоді я зрозумів, що наші патріоти-добровольці, які не мали часу офіційно стати до лав Національної Гвардії або військ ЗСУ, бо загарбник не чекав, коли ми на державному рівні почнемо формувати армію, ці хлопці їхали прямо на Донбас й ставали до лав стихійно створених добровільних батальйонів.
Я розумів, що ці хлопці, якщо їм не допомогти перейти під егіду ЗСУ, не зможуть мати соціальні пільги, їх сім’ї не будуть захищені, якщо, не дай Боже, патріот загине.
Тому я звернувся до міністра збройних сил України Гелетея В.В. з пропозицією зробити 1-й добровольчий батальйон під егідою ЗСУ. Мені пішли на зустріч, і ми почали формувати 90-й окремий батальйон на базі 95-ї АРБ (аеромобільної бригади) ВСУ. Цей батальйон героїчно воював в Донецькому аеропорту. І ми бачили, як ці хлопці ні на хвилинку не зганьбили честь українських захисників Батьківщини.
Далі ми доформатовували інші батальйони ЗСУ добровольцями, так як їх (добровольців) було дуже багато й завести всіх до одного батальону було просто неможливо.
Коли мене призначили радником міністра оборони, мені також прийшлося їздити по передовій. Тоді я побачив, що більшість наших патріотів мчаться воювати на передовій. Наші хлопці гинули тому, що не мали спеціальних знань і навичок. Там, де були кадрові офіцери, була найбільша ступінь виживання. А прості хлопці з Майдану, які прийшли в АТО за покликом серця, часто гинули відразу. Тому в мене виникла ідея створити навчальний центр, де готуватимуть бійців для ВСУ. З цією метою ми створили навчально-вишкільний центр «Південь». Починалася підготовка під Києвом, в Ірпені, потім у Львові нам надали колишню військову базу. До нас приходять молоді хлопці, які не мають досвіду військових дій. Фактично ми формуємо групи розвідки згідно з запитом військових частин. Ці хлопці вчаться навичкам рукопашного бою, стрільби, вмінню орієнтуватися на місцевості, і тільки після цього йдуть в армію.
– І скільки хлопців пройшло через Вашу організацію?
– Якщо рахувати всіх хлопців, яких ми відправили на фронт в діючі батальйони, які пройшли вишкіл, це буде 1500 чоловік. Чому я знаю цю кількість? Тому що останнім часом мені довелось пройти через велику кількість депутатських перевірок. Тому що наші недалекі депутати, не розібравшись в ситуації, тільки й вміють, що писати запити на всі силові структури України.
З самого першого дня, як ми відправляли до 90-го батальону, й до сьогоднішнього дня, ми заводимо особові справи на кожного, які в подальшому передаємо воєнкомам за місцем мобілізації.
– Ваш центр існує на громадських засадах?
– Так, ми працюємо як волонтери. Наші викладачі – офіцери у відставці спецпідрозділів «Альфа», «Титан», є два офіцери служби зовнішньої розвідки у відставці. В українській армії, хоч її і розвалювали стільки років, є першокласні фахівці. Є офіцери та спеціалісти, які також зробили вишкільні центри, вони пішли ще далі: ці хлопці йдуть на передову, прямо там проводять майстер-класи. Протягом п’ятнадцяти днів дають базисні знання, які допомагають хлопцям вижити. Зараз ми ведемо переговори з однією з організацій, яка працює в системі НАТО, про надання інструкторів.
– Чи можлива така серйозна підготовка на волонтерських засадах? Адже не кожна людина може бути розвідником-спецназівцем.
– Ви маєте рацію. Такі знання не можна давати кому завгодно, тому що не кожна людина може правильно ними розпорядитися. Саме тому в нас є психолог з кризової служби Майдану. Перед початком навчань всі хлопці проходять співбесіду. Якщо фахівець бачить, що хтось психологічно не готовий служити в спецназі або розвідці, ми готуємо його для служби в інших підрозділах. Наприклад, ремонтників техніки або водіїв. У нас є два БТР, камази й інші ТЗ, хлопці вчаться ними керувати.
– Чи має ваш центр якийсь офіційний статус?
– Вишкільний центр «Південь» створено згідно чинного законодавства. Всю інформацію про нашу діяльність я передаю до відповідних органів. Крім того, на кожного курсанта ми заводимо особисту справу і відправляємо до військкомату.
– Ви готуєте хлопців для війни. А що їм робити з такими знаннями в мирний час?
– Чимало людей, які приходять з армії, не можуть влаштуватися на роботу. Плюс психологічні навантаження, які не кожен може винести. Але знання, які хлопці отримують, можна успішно застосовувати в мирний час. Ми домовилися з Прикарпатським національним університетом про те, що Університет нам виділить для вишкільного центру територію на горі Піп Іван для підготовки рятувальників. Хлопців ми будемо навчати із залученням гірничорятувальних інструкторів з Європи. Зараз ми ведемо перемовини з однією з таких служб. Такий фахівець може працювати в будь-яких умовах: рятувальниками у горах, під час обвалів, терактів, надавати першу медичну допомогу постраждалим. Ці люди отримають сертифікат міжнародного зразка, тому що готуватимуть їх Європейські інституції. Ми вже домовилися з урядами Європейських країн про надання такої допомоги.
– Нещодавно відбулися українсько-польські змагання бригад екстреної медичної допомоги. Ваша організація має до цього відношення?
– Так, ми домовилися, що п’ять волонтерів, які готові йти в АТО, поїдуть до Польщі вчитися наданню екстреної медичної допомоги. Оплачує це уряд Польщі. Хлопці пройдуть двомісячний курс навчання, отримають міжнародний сертифікат інструктора. Тобто вони зможуть і в мирний час працювати і готувати фахівців. Їх будь-який центр екстреної медицини візьме на роботу.
– Костюм-невидимка, який створила ваша група волонтерів, – це не жарт?
– Який жарт ?! В нас є зразки костюма, який не «бачить» ні супутник, ні тепловізор. Людина, що його одягає, взагалі невидима для будь-яких електронних засобів стеження. Ідея створення такого костюма виникла у нас, коли ми почали готувати на базі вишкільного центру групи військової розвідки. Росіяни оснастили всі блокпости сепаратистів тепловізорами. Щоб забезпечити безпеку нашим розвідникам, вкрай потрібно було дати їм спеціальні засоби захисту. В принципі, такі костюми вже давно існують, але коштують дуже дорого (одяг німецького виробництва коштує понад двох тисяч євро). Ми вирішили створити свій, вітчизняний. Вийшли на групу вчених, які ще при Союзі займалися проблемою опору матеріалів. Зараз їм уже далеко за сімдесят років. В них були власні розробки, які вони погодилися віддати нам безкоштовно, більше того, допомагали на всіх стадіях виготовлення костюмів. Ми випробовували їх у полі – ефект приголомшливий. І коштують у кілька разів менше, ніж імпортні.
– Що Ви маєте на увазі, використовуючи термін «сепаратист»?
– Сепаратист – це нелюдь, який прийшов на нашу землю й тероризує наш народ, нашу країну! Не обов’язково це може бути житель Донецька чи Луганська, тому що там живуть наші співвітчизники; це найманці пропутінсько-фашистського режиму, в яких немає ні Бога, ні Матері за душею! А може немає навіть й душі!
– Виходить, ви мобілізували на захист країни не тільки молодь, а й дідусів?
– В Україні є такі дідусі, що ого-го! Один з них має дві вищі військові освіти, працював в найкращих науково-дослідних інститутах колишнього Союзу. Сам прийшов до мене з ідеєю електромагнітного щита від вогнепальної зброї. Уявіть собі танк, від якого відскакує снаряд… І це не фантастика. Ми вже зробили перший зразок щодо захисту людини від кулі. Куля зі сталевим наконечником увійшла в манекен, втративши на вході 80% своєї швидкості. Ми створюємо перед людиною електромагнітне поле. У сумці – джерело живлення і два електромагніту, але треба знати, як їх з’єднати. Втім, є серйозна проблема – електромагнітне поле створює сильне перевантаження, як у космонавтів. Звичайна людина не може його витримати без загрози для здоров’я. Тож потрібно зрозуміти, як захистити солдата від електромагнітних полів. Ще один дідусь пропонує ідею знищення ворожих систем залпового вогню на відстані до дев’яти кілометрів потужним потоком електричної енергії. Ця людина працювала раніше в Московському НДІ оборонного значення, має конкретні напрацювання. Це стара школа вчених, які хочуть бути потрібними своїй країні. Нещодавно ми демонстрували обладнання для знезараження води. 500 літрів на годину очищує повністю, можна використовувати будь-яку воду, навіть з калюжі, – митися, пити, готувати їжу. Величезна кількість розробок є і в інших сферах. Але нам реально не вистачає грошей, щоб їх впровадити. Потрібна допомога держави.
– У вашій волонтерської організації грандіозні плани …
– Не те слово. Зараз ми спільно з урядом Угорщини запускаємо програму оздоровлення дітей бійців АТО. Набираємо дітей з усіх областей України (Одеській, Сумській, Луганській, з Західної України і т.д.). Діти поспілкуються, приїдуть додому і скажуть мамам-татам: адже там добре, ніхто нас не ображав. Може, й мами-тата з певних регіонів щось зрозуміють. Але є проблема. Уряд Угорщини оздоровлює дітей за свої гроші. Від України потрібно тільки одне: швидко зробити дітям документи. Але все впирається в стіну бюрократії.
– Андрію Михайловичу, ви зараз навчаєте, лікуєте, реконструюєте. А хто ви за фахом?
– Я закінчив металургійний технікум і відразу ж пішов на завод «Запоріжсталь». На заводі мене відправили на розливання металу, але я хотів працювати на печі. Замучив начальника цеху вимогою перевести у сталевари. Мене з технічною освітою поставили третім підручним, сподіваючись, що я отямлюся. Але я сказав, що з печі не піду. Працював підручним, потім став майстром, а з часом заступником начальника цеху. Я любив і зараз люблю запах гарячого металу. Досі дивуюся цьому диву – як з мертвого каміння, руди, з’являється яскравий метал. Це схоже на те, як зараз на тлі кризи, війни, крові народжується велике диво – Незалежна Українська Нація.

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: 
Translate »